ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ
СУПРОВІД ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ДОРОСЛИХ СУБʼЄКТІВ ОСВІТНЬОГО
ПРОЦЕСУ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ
Н.М.Запорізька, вчитель
початкових класів
Чумаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Томаківської селищної
ради
Особистісний
розвиток дитини – процес динамічний, але досить неоднозначний. В його основі
лежить синтез різних чинників, факторів, наслідків впливу найближчого оточення
дитини.
Розвиток
особистості дитини важко уявити без підтримки дорослих – як батьків, так і
педагогів. Згідно Концепції Нової української школи [2]навчальний
заклад працюватиме на засадах «педагогіки партнерства». В основі педагогіки
партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і
батьками. Ведучу роль під час створення психологічно
комфортного середовища для дитини через призму налагодження партнерської
взаємодії ДНЗ, ЗНЗ та батьківської громадськості відіграє вчитель початкових
класів та практичний психолог.
Актуальність
даного питання засвідчена Положенням про психологічну службу системи освіти
України (у новій редакції), одним з напрямів діяльності якої є просвітницько –
пропагандистська робота з підвищення психологічної культури в навчальних
закладах та у сім’ї, [3] листом Міністерства освіти і науки України від
28.07.2017 р. № 1/9 – 414 «Про забезпеченість психологічної служби системи
освіти України та пріоритетні напрями діяльності у 2017 – 2018 навчальному
році», де чітко прописано, що метою діяльності психологічної служби системи
освіти є збереження і зміцнення психічного, фізичного здоров’я та соціального
благополуччя всіх учасників навчально – виховного процесу: вихованців, учнів,
батьків (законних представників) педагогічних і науково – педагогічних
працівників, Законом України «Про освіту», згідно якого [1] метою повної
загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація
особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з
природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова
до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової
діяльності та громадянської активності.
Сім'я є чи не
єдиний соціальний інститут, який повинен забезпечувати ефективне виховання молодого
покоління. Саме на родину покладена велика місія: забезпечити формування
достойного послідовника, продовжувача роду людського. І тут виникає
усвідомлення деякої неповноти, відсутність цілісності та систематизованості
сторін виховання. Тому як людина - невід'ємний елемент соціуму, соціалізація і
стає однією з рушійних сил процесу формування особистості молодого покоління.
Першою зупинкою
на шляху до соціалізації ще зовсім юного індивіда є дитячий садочок. Саме тут
дитина чи не вперше усвідомлює, що можливе існування поза сім'єю, що
спілкування та гра (визначальна провідна діяльність саме цього вікового етапу)
можлива і з іншими: як дорослими, так і однолітками дитини. В цей час дитина
переживає кризу первинної соціалізації, і тому дуже важливо забезпечити на
даному етапі емоційну та духовну підтримку, без якої даний процес може
проходити із труднощами. Адже в такому віці індивід ще не вміє і не може задіяти
власні захисні ресурси[4].
Всім необхідна
підтримка: і батькам дитини в тому числі, адже перші місяці адаптації до
позародинного середовища проходить неоднозначно – можуть виникати труднощі, як
правило, пов'язані з емоційною напруженістю, інколи – почуттям безвиході
батьків перед реакцією їхнього чада. Подолання труднощів адаптації полегшить
взаємопідтримка колективу закладу, а особливо психолога. Тому оптимальним було
б забезпечити таку взаємодію вихователя,
психолога, вчителя з дітьми, де важливо зрозуміти наступне: дитина,
особливо на первинному етапі взаємодії, не схвалює нав'язливої опіки чи
надмірної уваги, при цьому і лишати поза увагою маленького індивіда теж
недопустимо.
Взаємодію
формувати слід з обережністю, зацікавлюючи, адже діти є різні: хтось озветься
на перший поклик, комусь таки необхідний час для звикання, пізнання,
знайомства. Найкраще, коли дитина перша проявляє ініціативу, йде на контакт,
починає щось із захопленням розказувати. Дуже гарно спрацьовує тут елемент гри,
коли дорослий (вихователь) ніби потребує допомоги дитини: не може щось знайти,
при цьому дитині дуже добре видно, де знаходиться дана річ. При цьому почуття
радості від того, що вона може допомогти у вирішенні проблеми відносить на
другий план сором'язливість чи несміливість. Це буде перша маленька перемога,
яка закладає напрочуд міцний фундамент подальшої взаємодії. Також можна
зацікавити дитячу увагу захопливою історією, в якій би мовилось про речі чи
ситуації схожі чи ті, які є в кожній родині, тоді маленькі вихованці навперебій
почнуть розповідати кожен своє…
На етапі
подальшого особистісного становлення наступна зупинка – школа. Так як процес
соціалізації вже розпочався з дитячого садка, початок навчання в школі не є
чимось незвичним для дитини. І пройдені раніше та впорядковані моделі поведінки
в тих чи інших ситуаціях мають місце і в подальшому становленні дитячої
особистості [5].
Однак в процесі
фізіологічного та психологічного розвитку, якому властиві якісні новоутворення,
формуються вже нові задатки, що для кожного вікового етапу свої. Разом із
провідною діяльністю у дитини відбувається і перерозподіл ролей, відповідно до
ситуацій та авторитетності й значимості тих людей, які її оточують. І тому дуже
важливою запорукою оптимальної взаємодії родини і школи є врахування
вищезгаданої особливості. Педагогічна взаємодія з дитиною не може і не повинна
здійснюватись всупереч тим принципам, які підтримуються в родині. А сім'я, в
свою чергу, в тій чи іншій мірі має якщо не дублювати, то принаймні не
заперечувати тих ідей та принципів виховної взаємодії дитини і школи, які
практикуються в навчальному закладі. В гіршому випадку це може дезорієнтувати
ще несформовану особистість. Тому основне завдання психологічної служби школи,
забезпечити гармонійність в процесі навчання, виховання, якісного розвитку
особистості дитини, формування виключно продуктивних, позитивних та якісних
новоутворень та змін у психіці дитини, характерологічних особливостей,
світоглядних позицій та інше. Забезпечити ранню діагностику тих чи інших
відхилень, деструкцій процесу подальшої соціалізації та формування особистості
дитини та постійно відслідковувати успішність, розвиток духовного потенціалу, небажання
йти на контакт, замкнутість, пригніченість тощо.
З метою виявлення рівня
психолого – педагогічної культури батьків на початку 2016 навчального року мною
були проведені анкетування, тестування, бесіди з батьками. Було встановлено, що
серед 19 батьків високий рівень
психолого – педагогічної культури мали 10
батьків, це 52%,
середній рівень – 5
батьків, це 28%,
низький рівень – 4
батьків, це 20%.
За
результатами обстеження виникла потреба в корекції створення цілісної системи
щодо підвищення рівня психолого–педагогічної культури батьків.
Усвідомлюючи
важливість цієї проблеми мною був розроблений освітній проект «Психолого –
педагогічний супровід партнерської взаємодії дорослих суб’єктів освітнього
процесу в загальноосвітньому навчальному закладі в умовах реформування освіти».
Мета
проекту:
- формування
у батьків культури батьківства;
- надання
батькам інформаційно – консультативної допомоги у розв’язанні проблем під час розвитку
дітей;
- здійснення
медико – психолого – педагогічної просвіти батьків;
- виховання
у батьків активної громадської позиції.
Шляхи
реалізації проекту:
- діагностичний
етап – тестування, анкетування;
- корекційно
– розвивальний етап – проведення психокорекційних занять з елементами тренінгів
для батьків, проведення інтерактивних форм роботи з батьками та педагогами у
формі майстер – класу, батьківських гостин, засідань круглого столу,
колоквіуму, веркшопу, родинної майстерні;
- консультативно
– просвітницький етап - проведення індивідуальних та групових бесід, лекції –
консультації для педагогів та батьків, виступів на батьківських зборах;
- профілактичний
етап – розповсюдження інформаційних
пам’яток, бюлетнів, рекомендацій.
Очікувані
результати проекту:
- зростання
культури батьківства у родинах;
- активізація
роботи педагогів щодо налагодження тісної співпраці з батьківською
громадськістю;
- підвищення
рівня медико – психолого – педагогічної просвіти.
Параметри
оцінки компетентності батьків:
- свідоме
розуміння батьками власної активної позиції у вихованні дітей;
- партнерська
взаємодія дорослих суб’єктів
освітнього процесу;
- достатній
рівень знань батьків про особливості розвитку дітей;
- активність
батьків у спілкуванні з дитиною;
- активна
участь батьків у заходах дошкільного навчального закладу.
Я
вважаю, що основою педагогічної взаємодії педагогів та батьків є спілкування,
адже саме спілкування є найважливішою
умовою розвитку особистості.
Соціалізацію
розглядають як процес становлення особистості і суб'єкта діяльності. Тут
найбільш значущим є питання про роль інститутів соціалізації у становленні
суб'єкта діяльності. Як відомо, сім'я є основним інститутом соціалізації.
Всі ми родом із дитинства. Все – і хороше, і погане
– людина отримує в сім’ї. Сім'я
- найважливіший і первинний етап соціалізації. Ніщо не замінить безпосередню
батьківську любов, турботу, тепло і ласку, так необхідні дитині, які збагачують
його як особистість. У сім'ї дитина одержує перший безцінний досвід спілкування
з людьми в особі батьків, братів-сестер, бабусь-дідусів та інших родичів. Вона вчиться будувати свої відносини, спостерігає
за взаємовідносинами між усіма членами родини. В школу дитина приходить
уже з набутим багажем життєвих навичок, які вчитель разом з родиною коригує,
редагує, направляє в правильному напрямку.
В
школі разом з психологом практикуємо
такі форми роботи з родинами: індивідуальні (вступне анкетування, попередні
візити до батьків, співбесіди, консультації, телефонний зв’язок); групові
(лекції – консультації, практикуми); колективні (Дні відкритих дверей,
батьківські збори).
Найдієвішим
інструментом роботи з батьками є, звичайно, батьківські збори та всеобучі, які
проходили у вигляді сімейної ради, круглого столу, дискусії, усного журналу з метою
підвищення рівня психолого–педагогічної просвіти батьків. Використала вправи
«Знайомство», «Намалюй своє дитинство», «Педагогічне інтонування прохання»,
«Павутинка хорошого настрою», «Веселка компліментів», «Дитячі заповіді для
батьків», «Мрії батьків», поради на тему «Життя прекрасне», притчі. Такі заходи
справляють на батьків емоційно сильне позитивне враження. Батьки були
активними, проявляли креативність. Вважаю, що використання різноманітних форм
роботи з батьками є результативним.
Обов’язково на такі заходи запрошуються
соціальний працівник та психолог школи, які працюють як з дітьми, так і з
батьками. Весь цей час підтримується тісний зв'язок , надається допомога як
індивідуально, так і колективно, в групі.
Вже з 1 вересня було заплановано і
проведено тематичні батьківські уроки: творчості, хореографії, здоров’я.
Батьки - мої помічники і радники в
навчально-виховному процесі.
Здійснили дружною шкільною родиною
екскурсії на о.Хортиця, на виставу в театр юного глядача м.Запоріжжя.
Започаткували літопис, сторінками
якого є «Ми – учні», «Як ми відпочиваємо», «Ми вміємо…».
Після
проведеної роботи у батьків підвищився
рівень психолого–педагогічної культури. Так, серед 18 батьків уже 12 мають високий рівень психолого – педагогічної компетенції (це 63%), 6 батьків мають середній рівень (37%), низького рівня немає. Ці
показники свідчать про те, що робота з даного питання є ефективною і ведеться в
правильному напрямку.
Працюючи
над освітнім проектом, я прагнула забезпечити створення умов для сприятливого
клімату взаємодії з батьками, встановлення довірливих й партнерських взаємин,
залучаючи родини у єдиний освітній простір, ознайомила батьків з різними
способами вираження любові до дитини.
«Дитина — дзеркало сім'ї: як у краплі води
відбивається сонце — так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька.
Завдання школи та батьків — дати кожній
дитині щастя». (В. О. Сухомлинський).
Список використаної літератури:
1. Закон
України «Про освіту», 2017
2. Концепція
НУШ, 2016
3. Лист
Міністерства освіти і науки України «Про забезпеченість психологічної служби
системи освіти України та пріоритетні напрями діяльності у 2017 – 2018 навчальному
році» від 28.07.2017р. №1/9 – 414.
4. Основи
практичної психології [Текст] : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В. Панок,
Т. Титаренко, Н. Чепелєва [та ін.] ; голов. ред. С. Головко. - К. : Либідь,
2006. – 534 с.
5. Слово до нащадків [Текст] / О. А.
Захаренко. - Київ : СПД
Богданова А.М., 2006. - 216 с. – (науково-методичний посібник).
